Домра – поширений у східних слов’ян народний музичний інструмент, що має багатовікову історію. Компактний, легкий, дзвінкий, віртуозний – цей інструмент має всі переваги для використання в ансамблевій та сольній грі.
Домра представлена в сучасному народному оркестрі – їй нерідко доручають провідну партію, а тембр звучання домри гармоніює зі звуком балалайок, цимбал, баянів та інших інструментів.
За своєю класифікацією домра – струнний щипковий інструмент, класу хордофонів. Найближчі родичі – гітара, балалайка та мандоліна.
В даний час відрізняється два види домр:
- триструнні;
- чотириструнні.
Вони різняться як кількістю струн, так й строєм. Триструнні інструменти поширені в Росії та використовують квартовий лад, а чотириструнні, відомі в Україні та Білорусі – квінтовий. Триструнна домра має менший діапазон звучання, ніж чотириструнна, що не заважає обом видам інструменту знаходити своє застосування.
Домра – це інструмент із нешироким діапазоном, він становить лише дві октави. Куди більш вражаючі його динамічні можливості – його звучання на forte здатне прорізати щільний оркестровий мікс, а на piano – набуває чудової кантиленності.
Незважаючи на давнє походження та тривалий період забуття, сьогодні домра користується великою популярністю.
Історія появи та відродження домри
Домра – інструмент, який прийшов до нас зі Сходу. Ранні свідчення про нього відносяться до 16 століття, коли домра користувалася популярністю і була одним з основних інструментів скоморохів та народних музикантів. Вже в 17 столітті домра потрапила під сувору заборону та була повністю знищена – очевидно, мандрівні музиканти, що дозволяли собі жартувати з знаті у своїх піснях, спровокували гнів на свою адресу і зазнали гонінь.
Домра залишалася забутою до кінця 19 століття. Тільки з 1896 року на підставі конструкції знайденого в Росії невідомого інструменту домра була відтворена і набула таких ознак:
- напівсферичний корпус;
- короткий тонкий гриф;
- три струни.
Сучасна домра нічим не відрізняється від своїх попередниць кінця ХІХ століття – змінилися лише технології виробництва. Матеріали залишилися ті ж: як і майстер XIX століття, сучасний виробник застосовує клен або березу для кузова, ялина або ялицю – для деки, бук для грифа, та чорне дерево – для накладки.
Пізніше сформувалося широке сімейство домр – інструментів різного розміру та діапазону:
- пікколо;
- прима;
- альтова;
- тенорова;
- басова;
- контрабасова.
Зазначені види вибудовуються за розміром наступним чином: пікколо – найменша, потім по зростаючій – прима, альт, тенор, бас, і найбільша – контрабас. Строй чотириструнних домр аналогічний строю інструментів скрипкового оркестру, де прима рівна скрипці, альт – альту, бас – віолончелі, і так далі.
Поєднує всі ці інструменти єдина напівсферична конструкція корпусу та характер звуковидобування. На відміну від інших народних струнних щипкових інструментів, корпус домри виготовляється з кількох частин, дерев’яних смуг – як корпус лютні.
На домрі грають за допомогою овального медіатора, виготовленого із пластику (капрон, капролон, етрол та інші). Традиційний матеріал для виготовлення медіаторів для домри – черепаший панцир, міцний, твердий та дорогий матеріал. Він дозволяє досягти сильної атаки, характерної для звуковидобування при грі на цьому інструменті. На інструментах басового регістру часто використовується медіатор із натуральної шкіри, що дозволяє досягти своєрідного приглушеного звуку.
Основний прийом гри на домрі – тремоло зі змінним штрихом. Домри добре тримають лад, проте, як і всі інструменти, періодично потребує настроювання, для чого використовується камертон.