Ксилофон – один із найдавніших та загадкових музичних інструментів. Належить до групи ударних. Складається з дерев’яних брусків, які мають різну величину та налаштовані на певну ноту. Звук отримується дерев’яними паличками з наконечником сферичної форми.
Ксилофон з’явився близько 2000 років тому, про це свідчать зображення, знайдені в печерах Африки, Азії та країнах Латинської Америки. На них були зображені люди, які грали на інструменті схожим на ксилофон.
Попри це перші офіційні згадки про нього в Європі датуються лише 16 століттям. Арнольт Шлік у своїй праці про музичні інструменти описав такий інструмент під назвою hueltze glechter. Через простоту конструкції, він завоював визнання та любов серед бродячих музикантів, оскільки був легким та зручним у транспортуванні. Дерев’яні бруски просто зв’язували між собою, а за допомогою паличок витягували звук.
У 19 столітті ксилофон удосконалили. Музикант з Білорусії Міхоел Гузіков збільшив діапазон до 2.5 октав, а також трохи змінив конструкцію інструменту, розташувавши бруски в чотири ряди. Ударна частина ксилофона, розташувалася на трубках, що резонують, які посилювали гучність і дозволяли зробити більш тонке налаштування звучання.
Ксилофон отримав визнання серед професійних музикантів, що дозволило йому увійти до складу симфонічного оркестру, і потім, стати сольним інструментом. Хоча репертуар йому був обмежений, ця проблема вирішувалася транскрипціями з партитур скрипки та інших музичних інструментів.
20 століття принесло значні зміни в конструкцію ксилофона. Так з 4-х рядного, він став 2-х рядним. Бруски розташовувалися на ньому за аналогією із клавішами фортепіано. Діапазон був збільшений до трьох октав, завдяки чому значно розширився репертуар.
Конструкція Ксилофона
Конструкція ксилофона досить проста. Він складається з рами, на якій у 2 ряди розташовані бруски на кшталт клавіш фортепіано. Бруски налаштовані на певну ноту та лежать на поролоновій прокладці. Звук посилюється завдяки трубкам, які розташовані під ударними брусками. Ці резонатори налаштовуються відповідно до тону бруска, а також значно розширюють тембральне забарвлення інструменту, роблячи звук яскравішим і насиченішим. Ударні бруски виробляються з цінних порід дерева, яке сушать кілька років. Мають стандартну ширину 38 мм та 25 мм у товщину. Довжина варіюється в залежності від висоти тону. Бруски викладаються у порядку і скріплюються шнуром. Якщо говорити про палички, то їх за стандартом 2, але музикант, залежно від рівня майстерності, може використовувати три або чотири. Наконечники в основному сферичні форми, але іноді виконані у вигляді ложки. Зроблені з гуми, дерева та повсті що впливає на характер музики.
Різновиди інструменту
Етнічно, ксилофон не належить до певного континенту, оскільки згадки про нього знаходять при розкопках у різних куточках земної кулі. Єдине, що відрізняє ксилофон із Африки від його побратима з Японії – це назва. Наприклад, в Африці його називають – “Тімбіла”, в Японії – “Моккін”, в Сенегалі, Мадагаскарі та Гвінеї – “Белафон”. А ось у країнах Латинської Америки інструмент має назву – «Міримба». Також є й інші назви, похідні від початкового – “Вібрафон” та “Металофон”. Вони мають схожу конструкцію, але матеріали використані інші. Усі ці інструменти відносять до групи ударних. Виконання музики на них вимагає творчого мислення та навичок.