Балалайка – це простий струнний інструмент, який з’явився відносно недавно. Перші свідчення його існування відносяться до 17 століття, на них виконувалася сільська та скомороша музика. Для порівняння, деякі примітивні музичні інструменти, переважно духові та ударні, мають набагато давніше походження. За своєю класифікацією, трикутна балалайка належить до струнних щипкових музичних інструментів. Її найближчі родичі – арабська лютня, казахська домбра, російська домра, українська кобза, узбецька тара та її турецький різновид – саз.
Балалайка має просту конструкцію та складається з:
- трикутного корпусу;
- короткого грифу;
- трьох струн;
- колкового механізму.
Балалайки розрізняються за тембром та розмірами. Так, сучасне сімейство балалаєк дуже різноманітне і складається з інструментів:
- пікколо;
- пікколо;
- альта;
- тенора;
- басу;
- контрабасу.
Цей набір інструментів є основою народного оркестру.
Дані різновиди балалаек відрізняються один від одного за музичним строєм та за розміром. Найлегша і маленька – пікколо, далі по зростаючій – прима, альт, тенор, бас і контрабас, найбільша з усіх. Іноді ці типи доповнюються окремим видом «секунда», трохи більша ніж прима – але менша, ніж альт.
Коротка історія та еволюція балалайки
Існує популярна версія, що балалайка походить від домри. Переконливих доказів цього немає. Проте відома в сімнадцятому столітті балалайка суттєво відрізнялася від інструментів, які ми використовуємо сьогодні.
Сучасну конструкцію балалайки розробили музиканти та майстри Василь Андрєєв, С.Налімов, Ф.Пасербський та В.Іванов. Вони працювали над її удосконаленням у дев’ятнадцятому столітті і завдяки їхнім зусиллям балалайка зменшилась у розмірах та почала виготовлятися з комбінованих матеріалів – ялинки та бука. Приблизно водночас з’явився перший гурток любителів балалайки, який згодом трансформувався у народний оркестр.
Незважаючи на колективну роботу, патент на винахід балалайки отримав Ф.Пасербський.
На балалайці грають пальцями чи спеціальним трикутним медіатором – плектром. Техніка гри еволюціонувала разом із інструментом, і сьогодні досягла віртуозного рівня. Примітно, що назва балалайки передає народну суть цього інструменту та характер гри на ньому – брязкіт, брязкання. Сучасні професійні прийоми гри на балалайці включають піццикато, тремоло, вібрато, гітарні прийоми, змінний штрих.
Конструкція сучасної балалайки передбачає наявність від 16 до 31 металевих ладів, тоді як у минулому їх кількість була меншою, і вони зав’язувалися на грифі.
Балалайка прима має специфічний лад: дві нижні струни налаштовані в унісон, а верхня на кварту вище. Існують і використовуються музикантами академічний та народний устрій. Народний складається з мажорного тризвучтя – до мі соль. Академічний лад, який використовується сьогодні – мі мі ля. Будова балалайки, як і діапазон, залежать від типу інструменту.
Сьогодні на балалайках грають професійні музиканти та любителі-ентузіасти, тоді як у минулому на них грали переважно пастухи та скоморохи. У ті часи балалайка була улюбленим інструментом селян та сільських мешканців. За три століття свого існування вона зайняла міцне місце у народному мистецтві.